Для виявлення туберкульозу органів сечостатевої системи основну увагу слід звернути на:

• скарги на біль внизу живота та в поперековій ділянці;
• порушення менструального циклу, лікування якого протягом року виявилося неефективним;
  безплідність, яку неефективно лікували протягом 2 років;
• виділення із сечовивідних і статевих органів;
• хронічні запальні процеси у жінок, які не піддаються лікуванню (не пов’язані з ускладненнями після пологів, абортів чи перенесеної гонореї);
• запальні процеси, які загострюються після фізіотерапії чи теплових процедур через 3 роки після неефективного лікування;
• посилання в анамнезі на перенесений туберкульоз будь-якої локалізації, плеврит, лімфаденіт, часті пневмонії, контакт з людьми, хворими на туберкульоз, пізній термін настання менструації.

В умовах лікувально-профілактичного закладу необхідно провести мінімум клінічних обстежень у разі направлення в протитуберкульозний диспансер:

• мазок і посів менструальної крові на мікобактерії туберкульозу;
• аналіз виділень (мазок, посів) із статевих органів на мікобактерії туберкульозу;
• цитологія мазка виділень;
• гістологічне дослідження зскрібка;
• загальний аналіз крові, сечі;
• рентгенограму органів грудної порожнини;
• гістологічний висновок і скельця мікропрепаратів органа, який був видалений;
• аналіз виділень (мазок, посів) із статевих органів на трихомонади, гонорею, неспецифічну мікрофлору;
• УЗД органів малого таза із застосуванням вагінального, датчика;
• гістеросальпінгографію під час обстеження з приводу безплідності;
• туберкулінову пробу Манту з 2 ТО.

Туберкульоз жіночих статевих органів може бути гострим, підгострим і хронічним, обмеженим і поширеним. У разі обмежених процесів може бути уражений один орган (головним чином, маткові труби), у разі поширеного процесу можливе ураження матки, шийки, вульви, піхви із залученням у процес очеревини і прилеглих органів з виникненням асциту.

Отже, ймовірними ознаками туберкульозу жіночих статевих органів є наявність в анамнезі активного туберкульозу або метатуберкульозних змін на флюорограмі грудної клітки, позитивні або гіперергічні туберкулінові проби, наявність рубцевих змін у малому тазі, особливо в ділянці придатків матки, що виявляються під час мануального гінекологічного дослідження.

Туберкульоз органів сечостатевої системи (туберкульоз нирок, сечоводів, сечового міхура, чоловічих статевих органів) здебільшого виникає після перенесеного туберкульозу легень чи під час захворювання на туберкульоз інших локалізацій. Захворювання може мати торпідний перебіг або бути непомітним. Характерно, що деякі хворі перебувають на тривалому лікуванні й на диспансерному обліку в поліклініці з приводу так званого хронічного пієлонефриту, циститу, сечокам’яної хвороби, нападів ниркової коліки, гематурії нез’ясованого генезу, гіпертонічної хвороби в молодому віці.

Під час звертання до лікаря спостерігаються такі загальні симптоми:

• нездужання, загальна слабкість, погіршення самопочуття;
• періодичне підвищення температури тіла;
• підвищення артеріального тиску.

Місцеві симптоми:

• біль у поперековій ділянці у стані спокою або під час фізичних навантажень;
• часте й болісне сечовипускання;
• сеча із домішками крові;
• напади ниркової коліки;
• зміна осаду сечі.

На обстеження в протитуберкульозний диспансер до фтизіоуролога слід направляти хворих:

• які перебувають на обліку в протитуберкульозному диспансері з приводу туберкульозу інших локалізацій;
• які неефективно лікуються в уролога з приводу хронічних неспецифічних захворювань понад 2 років;
• які тривалий час страждають на соматичні захворювання (загальна інтоксикація, поперековий радикуліт) і яких неефективно лікували багато фахівців протягом 3—5 років;
• з гіперергічними реакціями Манту в поєднанні з патологічними змінами в аналізі сечі;
• робітників тваринницьких ферм, у яких виявлені зміни в аналізі сечі.

У разі направлення до фтизіоуролога в умовах лікувально-профілактичних закладів необхідно зробити такі аналізи:

• загальний аналіз крові, сечі;
• аналіз сечі за Нечипоренком;
• пробу Реберга (ниркову пробу);
• посів сечі на неспецифічну мікрофлору;
• посів сечі на мікобактерії туберкульозу трьохразовий;
• рентгенограму легень;
• аналіз секрету передміхурової залози, в тому числі й на мікобактерії туберкульозу;
• інструментальне рентгенологічне обстеження органів сечостатевої системи (проводять у стаціонарі фтизіоурологи);
• ультразвукове дослідження (УЗД) органів сечостатевої системи (доцільно повторити через 5—10 хв після вживання фуросеміду);
• радіоізотопну рентгенографію;
• екскреторну урографію;
• цистоскопію (проводять як урологи загальнопрофільних поліклінік, так і фтизіоурологи; при цьому обов’язково слід збирати матеріал для цитологічного й мікробіологічного обстеження.

Слід зазначити, що туберкульоз сечовивідної системи може поєднуватися зі специфічним ураженням статевої системи у чоловіків, зокрема із туберкульозним епідидимітом, орхітом, простатитом. Неабияке значення в діагностиці туберкульозного простатиту має аналіз секрету передміхурової залози, в тому числі й на мікобактерії туберкульозу. Таким чином, тільки комплексне обстеження дозволяє підвищити ефективність діагностики туберкульозу органів сечостатевої системи.