Зберігання зразків мокротиння. Медичний працівник повинен правильно маркувати контейнер зі зразком мокротиння хворого. На етикетці/маркуванні кожної баночки (контейнера) з мокротинням повинні бути зазначені:

1. Ідентифікаційний номер.
2. Прізвище, ім’я, по батькові хворого, рік народження.
3. Назва закладу, що направляє мокротиння.
4. Номер порції (1-ша, 2-га, 3-тя).
5. Дата порції.

Ідентифікаційний номер треба писати на зовнішній стороні контейнера (а не на кришці). Медичний працівник привласнює ідентифікаційний номер зразкам мокротиння в межах даного дня всім своїм пацієнтам. Цей номер надписується на зовнішній стороні контейнера з мокротинням і в “Направленні на мікроскопічне дослідження” (ТБ 05). Якщо зразок мокротиння виявиться окремо від “Направлення на мікроскопічне дослідження” (ТБ 05), то лаборант зможе визначити, чий це зразок, за допомогою ідентифікаційного номера на контейнері.

Якщо лікувальний заклад не має можливості провести мікроскопічне дослідження мокротиння, то зразки необхідно відправити в найближчу лабораторію. Там вони повинні бути досліджені якомога швидше, оскільки від результатів досліджень залежить лікування пацієнта. Мікроскопія мокротиння повинна бути проведена протягом тижня після взяття зразків.

Якщо контейнер з мокротинням відправляється в лабораторію відразу після збирання мокротиння, то необхідно помістити його в спеціальний ящик для транспортування. Інакше матеріал зберігається в холодильнику, але окремо від продуктів.

За відсутності холодильника необхідно використовувати хімічні методи консервації мокротиння. Неохолоджені зразки мокротиння, які піддані хімічній консервації, зберігаються 2—3 дні, охолоджені — до 1 тиж.

Консервація мокротиння досягається у разі використання одного з нижче наведених хімічних методів:

• 10 % водяний розчин натрію фосфату (Na;,PO4) протягом 3—5 діб або
• 0,05—0,1 % розчин хлоргексидину біглюконату — 3—5 діб, або
• 23 % розчин борної кислоти — 3—5 діб.

Діагностичний матеріал заливають двома об’ємами консерванта і зберігають за кімнатної температури. У день надходження матеріалу в лабораторію його центрифугують протягом 15 хв і з осаду готують мазки.

Транспортування зразків мокротиння. Під час транспортування флакони щільно упаковують в тару, що витримує можливе протікання контейнерів, удари, зміни тиску й інші зовнішні впливи. Для транспортування слід використовувати бікси чи спеціальні транспортувальні ящики з гніздами для контейнерів і пробірок, куди можна помістити 20 контейнерів зі зразками мокротиння. Щоб уникнути протікання, контейнери з мокротинням упаковують та встановлюють вертикально. Під час транспортування матеріал повинен знаходитися за можливості на холоді й бути захищений від впливу сонячних променів.

На етикетці/маркуванні кожної баночки (контейнера) з мокротинням повинні бути зазначені:

1. Ідентифікаційний номер.
2. Прізвище, ім’я, по батькові хворого, рік народження.
3. Назва закладу, що направляє мокротиння.
4. Номер порції (1-ша, 2-га, 3-тя).
5. Дата порції.

Ідентифікаційний номер треба писати на зовнішній стороні контейнера (а не на кришці). Медичний працівник привласнює ідентифікаційний номер зразкам мокротиння в межах даного дня всім своїм пацієнтам. Цей номер надписується на зовнішній стороні контейнера з мокротинням і в “Направленні на мікроскопічне дослідження” (ТБ 05). Якщо зразок мокротиння виявиться окремо від “Направлення на мікроскопічне дослідження” (ТБ 05), то лаборант зможе визначити, чий це зразок, за допомогою ідентифікаційного номера на контейнері.

Зразки мокротиння ретельно упаковують в бікс чи спеціальну коробку для транспортування. Усі три зразки мокротиння супроводжуються одним “Направленням на мікроскопічне дослідження” (ТБ 05).

Для кожного бікса приготовляють супровідний список — “Опис зразків мокротиння, які направляються в лабораторію” (ТБ 05а). У цей список вносять ідентифікаційні номери зразків мокротиння і необхідні дані на кожного пацієнта. Фіксовані мазки також повинні супроводжуватися таким списком.

Перед відправленням зразків мокротиння в лабораторію медичний працівник повинен перевірити, що знаходиться в кожній коробці, і зокрема:

1. чи загальна кількість контейнерів з мокротинням відповідає кількості, зазначеній у супровідному списку;
2. чи ідентифікаційний номер флакона зі зразком відповідає номеру, зазначеному в супровідному списку;
3. чи супровідний список містить необхідні дані на кожного пацієнта.

Потім медичний працівник повинен записати дату відправлення в супровідний лист, помістити лист у ко’нверт, прикріпити конверт на зовнішній стороні бікса і ретельно закрити його.

Якщо в лікувальному закладі немає можливості зібрати і транспортувати зразки мокротиння в лабораторію, то пацієнта слід направити у найближчий медичний заклад, який має такі можливості, або в лікувальний заклад, де є лабораторія, що досліджує мокротиння на кислотостійкі бактерії. Після проведення досліджень зразків мокротиння результати повертають в лікувальний заклад, котрий направляв мокротиння на аналіз.

У лабораторії проводять мікроскопію мазків мокротиння за Шлем—Нільсеном. Вона допомагає встановити попередній діагноз мікобактеріального (здебільшого туберкульозного) захворювання, дозволяє швидко виявляти найбільш заразних хворих, є важливою для ухвалення рішення про ізоляцію хворого в стаціонарі, використовується для підтвердження кислотостійкого характеру виявлених бактерій.

Якість дослідження мокротиння залежить від:

1. Якості зібраного мокротиння — якщо замість мокротиння зібрана слина, то мікроскопія мазка не виявить кислотостійких бактерій, навіть за наявності їх у мокротинні даного хворого.

2. Способу зберігання — зберігати зібране мокротиння небажано, але за необхідності ретельно упакований матеріал (індивідуальні бікси/коробки з металу, скла або пластика) зберігається у відведеному для цього холодильнику за температури до 5 °С протягом не більше 3 діб. Триваліше зберігання можливе у разі додавання до мокротиння консерванта (0,1 % розчин хлоргексидину бігклюконату (3—5 діб) або 10 % водного розчину трьохзаміщеного натрію фосфату (3—5 діб).

3. Способу транспортування — транспортування мокротиння переважно слід здійснювати спеціально виділеним транспортом. У кожному разі мокротиння транспортується в щільно закритих переносних контейнерах (біксах або коробках), що виключає змішування банок і супровідних документів відрізних хворих, биття банок і виливання мокротиння. Під час транспортування контейнери з мокротинням слід захистити від впливу прямих сонячних променів і нагрівання. У регіонах з теплим кліматом або в літній період мокротиння повинно бути законсервоване, як зазначено вище, особливо, якщо його транспортування триває більше однієї доби. Також необхідно уникати багаторазового заморожування-розморожування мокротиння, тому що це знижує життєздатність бактерій, особливо, якщо дане мокротиння буде використане для проведення культурального дослідження.

4. Не можна доручати доставку мокротиння в лабораторію випадковій особі або особі, яка не може відповідати за навмисне або ненавмисне псування або втрату матеріалу, який вона транспортує.