Історія Фтизіатричної служби Запорізької області
Гостра необхідність в організації боротьби з туберкульозом у царській Росії виникла наприкінці XIX століття. До цього часу відбулося відкриття збудника туберкульозу, зроблене Робертом Кохом в 1882 році, що з’явилося підставою для санітарної профілактики туберкульозу, що і донині є основним заходом у боротьбі з ним. Одночасно, подання приреченості захворілою сухотою стало витіснятися твердженням її виліковності в початкових стадіях розвитку захворювання, що, у свою чергу вимагало сучасного виявлення захворювання й загальзміцнювального лікування.
Внесок у вивчення проблеми боротьби з туберкульозом у той час вносили авторитетні Всеросійські медичні суспільства Охорони народного здоров’я й лікарів на згадку Н.И.Пирогова, у них створювалися спеціальні комісії на чолі із провідними медичними спеціалістами по вивченню актуальних проблем боротьби з туберкульозом у Росії. Саме названі комісії наполягали на створенні самостійного суспільства по боротьбі з туберкульозом, що було зроблено в 1909 році, коли організаційно і юридично виникла Всеросійська ліга по боротьбі з туберкульозом. Ця велика організація на основі добродійності й пожертвувань матеріальних засобів у багатьох містах Росії створила протитуберкульозні амбулаторії, часто з так званими Попечительствами. Вони й стали аналогами сучасних протитуберкульозних диспансерів.
У повітовому місті Бердянську з ініціативи Земства в 1904 році на березі Азовського моря був відкритий протитуберкульозний санаторій на 14-22 місця для дорослих, хворих туберкульозом. Санаторій функціонував 9 років.
В 1913 р. в Олександрівськом повіті була відкрита протитуберкульозна амбулаторія з піклуванням, що мала у своєму розпорядженні власну лабораторію для дослідження мокротиння на зміст туберкульозних паличок.
Олександрівськ (нині Запоріжжя), будучи повітовим містом Екатеринославской губернії (тепер Дніпропетровська область), до моменту відкриття відділення Ліги являв собою значний промисловий і залізничний центр на лівобережжя Дніпра. Судячи з збереженим в обласному архіві даним, у відділенні Ліги Олександрівська трудилися досить ініціативні люди. Так при амбулаторії була відкрита аптека, де неспроможні хворі одержували ліки безкоштовно. Саме тут у відмінності від інших міст Росії, піклувальники, що не мали медичного утворення, добровольці попередньо навчалися навичкам обслуговування хворих туберкульозом вдома. Виявлялася благодійна допомога на поліпшення житлових умов хворих, видавалися безкоштовно ліжка й плювальниці.
Робота піклування в повіті була побудована фактично по дільничному принципі.
Видатні діячі Всеросійської Ліги й ентузіасти її відділень із 1911 р. стали проводити дні «Білої Ромашки», які були присвячені до 20 квітня – даті початку діяльності Ліги. У ці дні через статті в газетах, плакати, брошури, лекції пропагувалися міри профілактики туберкульозу. Крім того, збиралися добровільні пожертвування для змісту амбулаторій Ліги. У роботі Ліги підкреслювалося твердження, що для успішної боротьби з туберкульозом необхідні: «Ясний розум, чуйне серце й щедра рука».
З 1917р. протитуберкульозна мережа повністю втримувалася на державні засоби, що забезпечувало безкоштовність медичної допомоги. До 1923 р. на території Запорізької області існували пункти боротьби з туберкульозом (прототипи диспансерів), які були організаційними центрами боротьби з туберкульозом. Перший протитуберкульозний диспансер був організований в 1923 р. у м.Бердянську. А в Запоріжжя протитуберкульозний диспансер був організований рік по тому. У його сотав входили: диспансерного, стаціонарного, дитяче відділення із площадкою-солярієм для дітей. На чолі диспансеру поставлений Рада, із представників Медсовета Червоного Хреста, Госздрава, Соцзабезу та ін. В 1934 р. при єдиному диспансері Запоріжжя було відкрито перше стаціонарне відділення для туберкульозних хворих на 50 ліжок.
В 1957 р. уже існував обласний тубдиспансер на 140 ліжок на одній території з міський тублікарней, де, в основному, розташовувалися хірургічні відділення. В 1965 р. кількість ліжок бути доведене до 700, на той час це був самий великий стаціонар в Україні. Функціонувало три терапевтичних і чотири хірургічних відділення.
З укрупненням стаціонару ОПТД отримана можливість розвитку хірургічної допомоги хворим легеневим туберкульозом. В 1953 році в ОПТД уже проводилися операції: резекція ураженої частини легені, торакопластика, торакокаустика, алкоголізація, экстраплевральній пневмоліз і т.д. Операції проводилися двома легенево-хірургічними відділеннями з однієї операційної. Згодом 2-і хірургічне відділення було перетворено в діагностичне із застосуванням бронхологічні методів дослідження.
У цей же час одержала розвиток і анестезіологічна служба. Закінчилася ера більших операцій під місцевою анестезією, в операційній підготовці широко почали застосовуватися бронхологічні методи обстеження й фтізіохірургія вийшла на більше високий рівень.
Ще до об’єднання гортублікарні з ОПТД у ній інтенсивно працювало кістково-хірургічне відділення. Проводилися операції всім показаним хворим. Виправлялися наслідки тубпроцесса: скривлення хребта, укорочення кінцівок. По новітніх методиках лікувалися також свіжі процеси, оперувалися й попереджались надалі, що калічать наслідки.
Відділення урогенітального туберкульозу було організовано в 1958 році. З 1968 року почалася інтенсивна хірургічна діяльність. Була звернена увага на якість виявлення сечостатевого туберкульозу.
У Запорізькій області профілактичні флюорографічні огляди почали впроваджувати з 1956 року, коли узкокадровий флюорограф був занурений на обладнану під нього вантажну машину. Ця методика була малоефективної й виявлення проводилося по обертаності в поліклініки та оглядам рентгеноскопії. Пізніше з’явилися мелкокадровие флюорографи в ОПТД, у районних тубдиспансерах, а потім і у великих поліклініках міста й області. До 1975 року ОПТД мав чотири пересувні крупнокадрові флюоростанції. З 1976 року розпочате обстеження сільського населення.
Період з 1984 по 1990р. характеризується послідовним поліпшенням епідеміологічної ситуації по туберкульозі в області й на Україні. Протягом цього років тривало зниження основних показників поширеності туберкульозу. У зв’язку із чим, розроблялися прогнози по його ліквідації. Це помилкове припущення привело до скорочення ліжок і кадрів в області й в Україні. Так в 1984 році область розташовувала 1625 лікарняними туб. ліжками, а в 1991 році їх стало 950. Кількість фтизіатрів в області за цей період зменшилося на 49 чоловік.
Період з 1991 по 2000 рік характеризується значним погіршенням епідеміологічної ситуації по туберкульозі на тлі соціально-економічної кризи, поганого фінансування протитуберкульозної служби, як і всього охорони здоров’я в цілому, і відсутністю можливості в повному обсязі проводити протитуберкульозні заходи.
Більшим по значимості оргзаходом з’явилося створення межрайтубдіспансерів. З огляду на безправне положення фтизіатрів районних поліклінік і використання їх на різних роботах при спалахах захворювань у районах, адміністрація ОПТД звернулася в облздраввітділ з ініціативою створення на базі великих периферійних диспансерів міжрайонних тубзакладів, функції яких вони фактично виконували вже давно. У результаті було створено сім міжрайонних тубдиспансерів, що одержали самостійне фінансування. А це означало їхню повну самостійність у роботі.
З метою підвищення якості протитуберкульозної допомоги населенню області, виникла необхідність централізації служби й створення обласного протитуберкульозного об’єднання «Фтизіатрія» (наказ УЗО від 23.12.1992р. № 384). До складу якого ввійшли: обласний протитуберкульозний клінічний диспансер, туберкульозна лікарня с. Веселянка, Бердянський дитячий протитуберкульозний санаторій, Токмакский районний протитуберкульозний диспансер, Бердянський міжрайонний протитуберкульозний диспансер (МПТД), що обслуговує м.Бердянськ, Бердянський і Приморський райони, Мелітопольский МПТД (м. Мелітополь, Мелітопольский, Приазовський райони), Васілівський МПТД (Васілівський, Веселовський, Михайлівський райони), Вільнянський МПТД (Вільнянський, Н-Миколаївський райони), Гуляй-Польський МПТД (Г-Польський, Куйбишевський, Розівський райони), Пологівський МПТД (Пологівський і Ореховський райони).
У зв’язку зі створенням обласного протитуберкульозного об’єднання «Фтизіатрія» удалося в повному складі зберегти кадровий потенціал, поліпшити матеріально-технічну базу диспансерів. У кожному МПТД працюють свої рентгенкабінет, лабораторія.
В 1995 році відкриті денні стаціонари (при протитуберкульозних диспансерах м. Запоріжжя № 1, 2, 3, 4 і в Токмаку), де проходять лікування хворі після виписки з цілодобових стаціонарів.
З 1955 року на базі ЗОПТКД функціонує кафедра фтизіатрії Запорізького інституту вдосконалення лікарів (зараз кафедра фтизіатрії й пульмонології ЗМАПО). З 1967 р. працює друга кафедра – медичного інституту (ЗГМУ). Співробітники кафедр надають більшу допомогу в роботі протитуберкульозної служби області.
25.12.1993р. організована обласна Асоціація фтизіатрів і пульмонологов. На засіданнях Асоціації розглядаються питання диференціальної діагностики, лікування туберкульозу. У роботі Асоціації беруть участь фтизіатри області, працівники кафедр фтизіатрії й пульмонології державного медичного університету й медичної академії післядипломної освіти.
Підводячи підсумки проробленої роботи, можна зробити висновок, що в Запорізькій області багато протитуберкульозних заходів, а саме: укрупнення стаціонару ОПТД, розвиток хірургічної служби для лікування легеневих і позалегеневих форм туберкульозу, профогляди сільського населення, організація межрайтубдіспансерів – проводилися раніше, ніж в інших областях України.