Більше ніж у 80 % випадків туберкульоз уражає легені. Туберкульоз може перебігати без симптомів, але в більшості хворих є певна симптоматика, що змушує їх звернутися до лікаря. Звичайно, туберкульоз розвивається поступово і до моменту звертання хворого до лікаря деякі симптоми вже були наявні протягом декількох минулих тижнів і навіть місяців. Необхідно звернути увагу на скарги хворого.

Характерними симптомами туберкульозу легень є:

1. кашель протягом 2—Зтиж і більше, часто з виділенням мокротиння.

Усі пацієнти, в яких є цей симптом, повинні якнайшвидше пройти флюорографічне чи рентгенологічне дослідження і здати мокротиння для мікроскопічного дослідження на наявність кислотостійких бактерій;

2. втрата маси тіла;

3. втомлюваність;

4. лихоманка;

5. потіння вночі;

6. біль у грудній клітці;

7. задишка;

8. втрата апетиту;

9. кровохаркання.

Ці 9 симптомів, звичайно, не є патогномонічними для туберкульозу, оскільки вони можуть спостерігатися й у разі злоякісних новоутворень і в разі гнійно-запальних захворювань органів дихання. Проте за наявності зазначених вище симптомів завжди треба думати про туберкульоз, оскільки він є заразною хворобою.

У хворого на позалегеневий туберкульоз можуть спостерігатися такі загальні симптоми, як втрата маси тіла, лихоманка, нічні поти.

Інші симптоми позалегеневого туберкульозу залежать від конкретного ураженого органа, наприклад:

• за умови ураження лімфатичних вузлів відзначається їхня припухлість, іноді з утворенням нориць із гнійним виділенням;
• за умов ураження суглобів відзначається біль і припухлість суглобів;
• у разі туберкульозного менінгіту (звичайно, в дітей) спостерігається головний біль, лихоманка, ригідність потиличних м’язів, сонливість.

Якщо хворий знаходиться у тяжкому стані, то його необхідно негайно направити в спеціалізований заклад — протитуберкульозний диспансер.

У зв’язку зі складністю діагностики позалегеневого туберкульозу медичні працівники ЗЛМ повинні направляти пацієнтів із симптомами позалегеневого туберкульозу до лікаря-фахівця.

Анамнез. Історія захворювання та життя пацієнта відіграють важливу роль у діагностиці й лікуванні пацієнта. Анамнез містить у собі соціальну, сімейну, медичну і професійну інформацію про пацієнта. Під час збирання анамнезу медичний працівник повинний визначити, чи мав пацієнт контакт із хворим на туберкульоз.

Важливою частиною анамнезу є питання про можливий контакт пацієнта з хворим на туберкульоз. Слід з’ясувати в пацієнта, чи спілкувався він із хворими на туберкульоз. Деякі пацієнти могли мати контакт із хворими на туберкульоз у минулому, інші — нещодавно. Необхідно також з’ясувати, чи входить пацієнт у групу підвищеного ризику щодо розвитку туберкульозу.

Групи підвищеного ризику