Протитуберкульозна допомога населенню України здійснюється мережею загальних лікувальних закладів та протитуберкульозною службою. Перед фахівцями загальної лікарняної мережі постає завдання — виявити хворих на туберкульоз і направити їх до фтизіатра протитуберкульозної служби. Із запровадженням стратегії ВООЗ перед сімейними, дільничними та іншими лікарями загальної лікарняної мережі буде поставлена мета — організація амбулаторного контрольованого лікування хворих на туберкульоз, передусім бактеріонегативних хворих та хворих у фазі доліковування.

Діюча в Україні протитуберкульозна служба складається з мережі спеціалізованих закладів, розташованих на всій території країни. Заклади цієї мережі підпорядковуються Міністерству охорони здоров’я та Академії медичних наук України (центральний рівень) або місцевим органам влади (обласний та районний рівні). Крім того, протитуберкульозна допомога надається в медичних закладах Державного департаменту України з питань виконання покарань (протитуберкульозні лікарні цього департаменту), Міністерства оборони (туберкульозні відділення військових шпиталів для військових і членів їхніх родин, а також туберкульозні санаторії для них), Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства транспорту та ін. Однією з умов успішної боротьби з туберкульозом є спільна робота всіх міністерств і відомств.

Проведення протитуберкульозних заходів покладено на всі владні структури, наукові й лікувально-профілактичні заклади всіх уівнів.

Організаційно-методичне забезпечення протитуберкульозних заходів і контроль за ними здійснює МОЗ України. Консультативну й методичну допомогу йому надають установи АМН України, зокрема Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, на базі якого працює позаштатний фтизіатр МОЗ України, Українська референс-лабораторія з мікробіологічної діагностики туберкульозу, а також кафедри туберкульозу при вищих медичних навчальних закладах і закладах післядипломної освіти. МОЗ України може створювати профільні центри на базі науково-дослідних закладів, на які покладається координація протитуберкульозних заходів. З цими органами центральної виконавчої влади й науковими установами співпрацюють відомчі протитуберкульозні заклади, наприклад Державного департаменту України з питань виконання покарань, міністерств оборони, внутрішніх справ, Служби безпеки та ін.

МОЗ України через МОЗ Автономної республіки Крим, управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, останні — через своїх заступників, позаштатних фахівців різних профілів, в тому числі фтизіатрів, головних лікарів підвідомчих лікувально-профілактичних закладів координують протитуберкульозну роботу на своїх територіях. З ними тісно співпрацюють санітарно-епідеміологічні станції (СЕС) всіх рівнів.

Позаштатний головний фтизїатр МОЗ України, МОЗ Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров’я (обласних, Київської та Севастопольської міських) держадміністрацій організовує виконання наведених вище нормативно-правових документів на відповідній території, які стосуються всіх протитуберкульозних заходів — виявлення хворих на туберкульоз, їх лікування та профілактики туберкульозу. Він аналізує статистичну звітність і вносить пропозиції щодо поліпшення організації та підвищення рівня протитуберкульозної допомоги.

Протитуберкульозний диспансер, диспансерне відділення, протитуберкульозний кабінет поліклініки мають найбільші повноваження. Вони здійснюють загальне організаційно-методичне керівництво протитуберкульозною роботою загальних лікувально-профілактичних закладів згідно з чинними нормативно-правовими документами. На ці установи покладаються такі завдання:

1. Запобігання туберкульозу.
2. Своєчасне виявлення хворих на туберкульоз.
3. Лікування хворих на туберкульоз.
4. Підвищення кваліфікації лікарів та іншого медичного персоналу.
5. Впровадження новітніх технологій і нововведень.
6. Організаційно-методична робота.

Центральна районна лікарня (міська районна лікарня або територіальне медичне об’єднання).

1. Поліклінічне відділення будь-якого профілю організовує і проводить протитуберкульозні заходи.
2. Стаціонарне відділення будь-якого профілю здійснює заходи щодо діагностики, лікування і профілактики туберкульозу серед своїх хворих.
3. Санітарно-епідеміологічна станція здійснює керівництво і контроль за протитуберкульозними заходами, в тому числі через міжвідомчу протитуберкульозну комісію.
4. Сільська дільнична лікарня, лікарська амбулаторія безпосередньо здійснюють протитуберкульозні заходи (профілактику, виявлення, діагностику туберкульозу) на своїй дільниці, в тому числі шляхом організації цих заходів на ФАП та фельдшерських пунктах (ФП).
5. Фельдшерсько-акушерський пункт, фельдшерський пункт відповідають за повноту і своєчасність проведення протитуберкульозних заходів.

Централізований контроль якості протитуберкульозної роботи повинен здійснюватися на рівні адміністративної території. Для цього при протитуберкульозному диспансері Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя створюється центральна лікарсько-консультативна комісія (ЦЛКК) у складі голови (головного лікаря або його заступника з лікувальної роботи) і 3—4 постійних членів (фтизіатра, рентгенолога, фтизіо-педіатра, фтизіохірурга та ін.). У роботі ЦЛКК повинні брати участь головні лікарі районних протитуберкульозних диспансерів (районні фтизіатри) і фтизіатри, які направляють хворих на комісію, а також куратори-фтизіатри району, лікарі протитуберкульозних стаціонарів і місцевих санаторіїв, в яких лікувалися або лікуються хворі, направлені на ЦЛКК.

Подання первинної медичної документації на ЦЛКК здійснюється в найближчі дні після виявлення хворого і повторюється щоквартально до досягнення клінічної ефективності за критерієм загоєння порожнин розпаду, а потім до переведення хворого у групи диспансерного нагляду з неактивним туберкульозом — що півроку.

Перед першим поданням на ЦЛКК медичної документації попередньо проводиться її експертне оцінювання, при встановленні занедбаного випадку — він обговорюється на лікарській конференції, інколи на засіданні міжвідомчої протитуберкульозної комісії. Результати обговорення оформлюються протоколом, в якому зазначаються причини несвоєчасного виявлення чи пізньої діагностики туберкульозу, встановлюються причетні до цього особи з відповідними адміністративними рекомендаціями до них.

Під час первинного розгляду ЦЛКК уточнює діагноз захворювання і погоджує план лікування, пізніше — визначає ефективність лікування і вносить необхідні корективи.

Голова ЦЛКК щоквартально аналізує дані про виявлення, ефективність лікування і реабілітації хворих, про наслідки і недоліки надає інформацію на науково-практичних конференціях, семінарах, нарадах. Про всі недоліки він інформує головних лікарів лікувально-профілактичних закладів для прийняття ними відповідних адміністративних заходів щодо їх усунення.

Організаційно-методичні або інформаційно-аналітичні підрозділи протитуберкульозних диспансерів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя разом із СЕС проводять оперативний контроль і аналіз епідеміологічної ситуації, вивчають обсяги і якість проведення протитуберкульозних заходів (профілактика, виявлення, діагностика, лікування, реабілітація, робота в осередках тощо) та інформують про це міжвідомчі комісії по боротьбі з туберкульозом, які приймають відповідні рішення щодо усунення недоліків.

Багаторівневе надання протитуберкульозної допомоги населенню України передбачає застосування національної стратегії, адаптованої до рекомендацій ВООЗ. Система протитуберкульозної допомоги в Україні складається з центрального, обласного, районного рівня й закладів ЗЛМ.

Центральний рівень. Міністерство охорони здоров’я України координує надання протитуберкульозної допомоги в Україні. У його підпорядкуванні є деякі туберкульозні санаторії, кафедри і відділення туберкульозу вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти, Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни, що має науково-дослідний відділ туберкульозу та неспецифічних захворювань легенів.

Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, що займається проблемою туберкульозу, здійснює лікування пацієнтів із тяжким перебігом захворювання і навчання фахівців. При Кабінеті Міністрів України функціонує Міжвідомча комісія по боротьбі з туберкульозом.

Обласний (територіальний) рівень. У кожній області є обласний протитуберкульозний диспансер, в обов’язки якого входить організація і надання протитуберкульозної допомоги населенню області. На обласному рівні функціонує Міжвідомча комісія по боротьбі з туберкульозом.

Районний рівень. Заклади районного рівня повинні координувати свою роботу з обласною ланкою протитуберкульозної служби й установами загальної лікарняної мережі (ЗЛМ). Звичайно, в кожному районі є центральна районна лікарня з протитуберкульозним кабінетом, де працює районний фтизіатр. У великих районах може бути районний протитуберкульозний диспансер (із стаціонаром або без стаціонару). На районному рівні функціонує Міжвідомча комісія по боротьбі з туберкульозом.

Загальна лікарняна мережа (ЗЛМ). На цьому рівні працюють поліклініки, міські і сільські лікарні, ФАПи та інші лікувальні заклади ЗЛМ. Лікувальні заклади ЗЛМ — це такі заклади, куди пацієнти із симптомами туберкульозу звертаються за допомогою і де в більшості випадків повинен проводитися завершальний етап лікування хворого на туберкульоз.